13 коней

Є одна пісня, що схвилювала мене до глибини душі... Заливався сльозами, слухаючи її... А слухав її лише раз... І ось наважився на її переклад і відповідно повторне прослуховування... Далі одні емоції... Обережно...

13 коней пливуть посеред моря,
Надіючись, що хтось їх знайде
Їх корабель лежить на дні
Нікого більше, тепер вони одні…
Навколо лиш води пустеля…
Людей ще до пожежі врятували
І поки всі вони в безпеці
Їх вірні друзі потребують допомоги
Очікують терпляче,
Коли ж за ними повернуться…

13 коней пливуть посеред моря,
Вони ж, бідненькі, не розуміють, що це марно…
Як завжди сильні, як завжди горді!
Цього разу їм це не поможе…
Колись такі кремезні!
І раптом лише плямки в морі…
Там позаду залишилась чекати пара коней
Ще мить і їх вже не побачиш…
Але яка різниця -
Помруть вони всерівно…
13 коней забере з собою ніч…

11 коней пливуть посеред моря,
Вони вважали, що море - то лиш річка…
Вони до цього звикли –
Мабуть, лиш перегони…
Лиш думка ця відводить страх.
Але де ж такий жаданий фініш?
Чорніє ніч, тіла вже прагнуть відпочинку,
І кожний подих - все більш і більш болить…
І все ж - лише вперед!
Хоча й з останніх сил…
Щоб жити ще, хоч трошечки іще…
Думки счезають вмить
Тепер їм дійсно страшно…

7 коней пливуть з останніх сил,
Надіючись, що хтось їх знайде…
Вони не обертаються назад
Який у цьому сенс?!
Позаду них лиш смерть…
Вони про допомогу молять,
Але допомога не прийде…
Вони не знають вже
Куди й чого пливуть?
Стараються плисти іще
Вже паніка в крові…
До берега все ближче й ближче
Але, на жаль, лиш в їхніх головах…

3 коника останні
Посеред моря вмиратимуть одні
Крик плачу, який ніхто не чує…
«Вони народжені перемагати!»
Стогоном звучить в серцях їх мужніх…
Сила тисячі людей в їх жилах -
Вони боротимуться до останнього!

Сонце вийшло,
Пташки навколо кружляють в небесах
Як добре жити,
Коли життя мов вітер!
Пливе один ще коник
Мабуть, уже останній…

13-ий коник був завжди найкращим
Його господар може ним гордитись!
Але він так уже спочити хоче…
Попасти би додому зараз,
Дівчинка маленька сіном погодує,
«Хороший хлопчик» скаже
І разом будуть гратись…

13 коней пливуть посеред моря
Ще мить й не стане їх назавжди…
А поки ще пливуть,
Єдине, що жевріє –
Це лиш надія, що ніколи не помре…
Надія ніколи не помре…
Ніколи…

----------------
28.02.2015 р.

Зрозуміти може не вдатись, але завжди можна постаратись, правда?! :)

Часто стикаємося з нерозумінням оточення… Я вважаю вам знайома ситуація, коли зустрівся з другом, в тебе якась серйозна проблема, нещастя і ти розказуєш, ледве стримуєш емоції, дивишся на співбесідника…, а він нуль, його твоя розповідь не зачепила… і тут ти вирішуєш, що він не розуміє чи не хоче тебе зрозуміти, ображаєшся і йдеш… Але в цій ситуації обидвоє неправі…

По-перше, ми повинні усвідомлювати, що нас повністю ніхто не зможе зрозуміти… Життєвий досвід, оточення, наші особливості роблять унікальний психологічний мікс, що унеможливлює двом різним людям ту саму ситуацію відчути таким же ж чином…

По-друге, порівнювати людські біди повністю неправильно… Уявіть, що дівчинка Катруся в 1-ому класі загубила улюбленого ведмедика – це найбільше горе, що вона переживала… В 5-ому класі Катрусю відмовився провести додому хлопчик, який їй дуже подобався – тепер це найбільше горе, що вона переживала… І так далі… В кожного з нас є особиста шкала хорошого і поганого, і відчувши потужніше ми підміняємо максимальні значення. Я веду до того, що людину може «розбити» якби незначна проблема, але це не означає, що вона буде переживати менше, ніж людина в якої сталось щось більш трагічне… І та, і та людина страждають від найгіршого, що з ними ставалось... 

Тому не намагайтесь порівнювати чи оцінювати… Просто будьте там для цієї людини! Обніміть, підтримайте, спитайтесь чим можете допомогти… Кожному з нас, у свій час, потрібна людина з якою можна поділитись тим, що болить, чи від чого стає тепло на душі… Будьте цією людиною :) Зрозуміти може не вдатись, але завжди можна постаратись, правда?! :)

-----------------
26.02.2015 р.

Будьте щасливі :)

Мандруючи соц. мережами помітив, що позитивні проза і поезія дуже рідко трапляються… Хм… де ж весь позитив подівся…?! А потім зміг пояснити собі це тим, що муза, за звичай, приходить, коли відчуваєш сильні почуття – щастя чи суму, а в нас, на жаль, далеко не кожен вміє бути щасливим… Часто просто не усвідомлюємо, що вже і зараз у нас є все для щастя…

Значно легше бути нещасним… З вечора собі понавидумували всякого, добавили пару пунктів до списку «Must have», зранку поснідали, в обід розчарувались, вечором в печалі – середньо статистичний розклад дня… :)

Але, звичайно, є ще одна причина, на яку я дуже надіюсь, що всі просто настільки щасливі, так своїм щастям зайняті, що мають в носі ту всю писанину і шо я про те все думаю! ))

Будьте щасливі! :)

-----------------
26.02.2015 р.

Ми такі всі різні :)

 

Є люди сонечка, що тепло дарують себе не жаліючи

А є сонця в калюжах - наче світять, а підходиш ближче і холодно стає

Є повітряні кульки – різнобарвні і цікаві, але дуже ранимі – один необережний рух і їх вже поруч нема

А є зелені горошки – товчи їх об стіну, а їм хоч би шо ))

Рибки-дикобрази, які надуваються, щоб виглядати більшими, ніж є насправді

Жуки-землериї, які все життя перед собою *івно штовхають, а самі такі поважні... ))

Є люди-устриці, які з будь-чого можуть щось прекрасне зробити

А є просто нехороші люди, які будь-що прекрасне можуть зіпсувати...

Є їжачки - усі в колючках, такі небезпечні, а знизу біленький пухнастенький животик

Є гієни – будуть сміятись над твоїми жартами, а при першій можливості зі спини нападуть

А я певно котярка – хочу прийшов, хочу пішов, люблю бути сам, але не менше люблю леститись і муркотати, мур-ля мур )))


А хто ви? Хто навколо вас? Доповніть список ))

----------------
08.02.2015 р.

День спогадів

Буває так, що прокидаєшся ранком і відчуваєш... - це той день...

Той, що приходить незваним і розвішує по стінам душі старі фотографії, які тобою були ретельно сховані...

Коли в один момент зігріє теплом пройдешніх днів, а в інший холодом їх втрати обдає...

Коли незнайомці вдягають маски рідних тобі облич... всміхаються вони так як колись, і так як більше ніколи...

То барвами наповниться усе навколо, то знову сірістю повіє...

Давно, здавалося б, забуте туманом спогадів тебе окутує, але...

Лиш спогади це все... і все...

----------------
06.02.2015 р.