Чи мене любили? Чи мене здурили?

Коли розставання тихо розвернулось і пішло... залишився мені лиш оберемок смутку та сумнівів... стільки аргументів, доказів... що правда, а що брехня... А так наче щиро було все... Впадаєш в спогадів обійми... Та як же ж так?!... Невже усе притворством було, грою?! Сказав би ні! Але чому ж тоді за руку не взяли, простягнуту з колін?... Хіба оте "велике вічне" почуття, що часом обпікає, ось так згасає вмить?!... невже образи каменем одним розбити можна?!... Якшо ламке таке, то гріш ціна... Полиш! Жалю не варте! Не варте... так... але... важкість на душі така... що годі піднятись і випрямити спину... Відкрив нарешті очі... і... нічого не побачив... в момент чужим став світу... і, мабуть, пішов би... але... вирішив зберегти спокій тих, в чиєму домі, чиєму серці мене ще рідним називають... і я щиро дякую за це!

---------

2014р.

Три типи любові

Любов... ми так часто це слово вживаємо... Але думаю не кожен намагається розібратись, який відтінок цього разу набуває "любов"... Всі ми адресуємо своїм половинкам те ж слово "люблю", але чи вкладаєм той же ж зміст? Хто насправді об'єкт любові?!

Я розрізняю 3 типи:

1) Любов до себе - егоїстична, бажання володіти...

Ти чітко знаєш, що тобі потрібно - яка робота, яке помешкання, яка половинка... Знаходиш потрібну людину, яка відповідає твоїм вимогам, вписується в твої плани. Тобі подобається як на вас дивляться, Тобі кажуть ви чудова пара. І ось воно якби любов... але ні - все крутиться навколо "Тебе"!... Ця людина лише як аксесуар, трофей... Коли перестане відповідати очікуванням, закінчиться любов...

Таке ж і з дружбою трапляється...

2) Любов до емоцій - пристрасть...

Ти весь гориш поруч з цією людиною. Подобається як себе почуваєш з нею. Вас одне від одного не відірвати. Ви спілкуєтесь тілами. І знову не зовсім любов - тебе не цікавить, як в неї день пройшов, тобі не цікаво, що в неї на душі... Зустріч без фізичного контакту здається пустою тратою часу, відмови викликають злість... Така людина стає інструментом для отримання задоволення... Таку пару побут і рутина мають великі шанси розвалити...

3) Любов до іншої людини - та сама, яка насправді має право так називатись! Стосується всіх рідних душі людей!

Це бажання дбати і робити безкорисливо приємно іншій людині. Коли любиш її більше самого себе. Не дивлячись на всі негаразди, на те, що ви не підходите одне одному, і не відповідає вона твоїм очікуванням, ти всерівно її любиш!

Тут можна багато говорити - цей пункт вартий окремого посту :)

-------------
06.12.2013

І втомлене серце прокинулось враз!

Промінчиком світла для мене Ти стала

Від вічного холоду теплом врятувала

Повітрям весняним наповнились груди

Усміхненим знову побачили люди

Віру у завтрашній день відновила

Та й взяла за руку, до мрії повела

І втомлене серце прокинулось враз

Готове невпинно боротись за нас

День починається з думки про Тебе

Скоріш би уже пригорнути до себе.

Завжди мені мало і хочеться ще…

Знаю новий день нам зустріч несе!

І нехай негатив пожаліє, що прийшов :)

Підозрюю, що у Вас не раз проскакували думки – раз такі «депресивні» записи, то, мабуть, вже «шия в петлі»… потрібно хлопця витягувати… У мене, як і у всіх, бувають «погані» дні, але можу запевнити, що у мене все, тьфу-тьфу, налагодилось і, принаймні, останні півроку щасливий і життєрадісний :)

Те, що в блозі – це не сповідь, не крик про допомогу, не потреба похвали чи підтримки… Це мої творіння – результат осмислення певних питань, проблем… Часто вже не актуальні, частина ще минулорічні. Є художники, композитори, хореографи, а я так… філософ-любитель і зовсім трошечки письменник… Принаймні, себе таким вважаю... ;)

Звичайно таких речей не пишуть, доки не відчують сильного розчарування чи не відчують гіркоти втрати… Можна сказати, що є певна плата, щоб почати бачити речі по ту сторону життя – те, що приховане в тіні сонячних днів…

Часом бувало досить важко… Вирішив, що раз вже болить, то хоча б витягну користі скільки зможу з такого стану… :) І це стало для мене панацеєю! Почав давати волю думкам і емоціям… Чим більше чорнів аркуш від пера, тим більш світлішало на душі… Те, що роз’їдало мене зсередини, на папері ставало, може не завжди «білим», але таким трохи «пухнастим» :)

Біль можна назвати музою-садисткою, темним ангелом – це також дар… залежить як його сприймати… Заставте негатив пожаліти про свій прихід – нагло ним скористайтесь і вичавіть всі соки! :) Вот такий лайфхак :)

--------------

2014-10-26

Слава Україні!

Маємо можливість сьогодні зробити нашу країну кращою! Давайте не впустимо такого шансу!

--------------------------

Страждають люди… лежать скалічені, убиті… За браве діло, за майбутнє багатостраждальної землі… І як же ж можна на все це очі закривати… Тиснути руку, а за спиною ножа ховати… Оголошувати переговори і віддавати наказ про братовбивство… Столиця тоне в брехні злодіїв і крові волелюбного народу… Так, всі отримають по заслугам рано чи пізно, але, на жаль, не всі зможуть цей момент застати… Хто ж так високо ціну підняв одним, щоб жертвувати іншими заради лише звільнення посади… Надіюсь лиш на те, що майбутня влада, люди, що візьмуться наводити порядок в країні чомусь навчаться з теперішніх подій… Ніякі гроші, ніякі посади і привілегії не варті покалічених людських життів… Всі ми при народженні і в смерті рівні…

-------------

2014.02.19

Ще один шанс!

P.S. Дайте мені, будь ласка, знати чи сподобалась ідея фотографій моїх записок чи таки краще друкувати... Наперед дякую :)

Не ускладнюй собі життя... Воно Тобі треба?! :)

Моя позиція по життю проста: 

1) Хочеш – роби, не хочеш – не роби! 

Відповідно, якщо шось зробив – то сам захотів, ніхто не заставляв. А якшо не зробив – означає і не хотів... 

У нас завжди є вибір і наші рішення - лише наші!

2) Стався до інших так, як хочеш, шоб ставились до тебе! 

Вважаю, що кожна людина показує приклад – вчить як з нею спілкуватись і як з нею поводитись. Добра і уважна людина – і ти будеш таким же з нею! Агресивна і недовірлива – і ти таким будеш... А далі вже обираєш яким хочеш бути і, відповідно, з ким спілкуватись. Правильно говорять: 

«З вовками жити – по-вовчи вити». 

«Про людину судять по її друзям і оточенні».

3) Закатай рукава і йди робити помилки!

Ніхто так нас в житті не навчить "уму-разуму", як пані Помилка... Якщо попробуєш, а тобі не вдасться - то хоча б досвід отримаєш... А якщо не попробуєш - то і мучитись будеш "як би було, якби було", і кругленький нулик результативності... :)

4) Життя лише на 10 % складається з того, що відбувається, і на 90 % - з того, як ми це сприймаємо!

Пошук хорошого там, де його якби нема - це такий же ж навик, як і будь-який інший - чим більше практики, тим краще вдається :) А коли у житті появляється більше хорошого, покращується відразу настрій, і здоров'я, і добрішим будеш, і робота стане продуктивнішою - одні плюси і "апгрейди" :)

5) Життя занадто серйозна штука, шоб до нього надто серйозно ставитись... :)

Не ускладнюй собі та іншим життя... Воно Тобі треба?! :)

Обережно, Кохання!

Знайти ту особливу єдину людину, пізнати щастя взаємного кохання – це, мабуть, найжаданіша і найпопулярніша мрія в світі! Але не всі усвідомлюють, що воно може принести не лише користь і задоволення, а й цілком реальну небезпеку життю…

У нас є повноцінне, цілком сформоване життя, яке захищає певний бар’єр-оболонка. І щоб стати частинкою нашого життя, потрібно опинитися всередині. Когось ми самі впускаємо, хтось проникає непомітно для нас, а дехто нагло вривається… В будь-якому випадку осоколок-частинка людини опиняється в нас… Чим сильніші почуття, тим глибше він проникає і тим більший вплив на наше життя. Осколок приймається нашим тілом і з часом може повністю злитись з ним.

Але якщо кохана людина зробить щось погане… осколок провертається… з часом та частинка приймається тілом знову… або виштовхується…

Якщо почуття не були глибокими – стає неприємно, але швидко рана затягується і може й сліду не залишитись.

Але якщо ти вважаєш, що це та єдина людина… Якщо ти впустив її так глибоко в своє життя як тільки зміг… То осколок висмикнути стає дуже складно… Коли ви розстаєтесь, починається сильна кровотеча… Хтось переживе, а хтось – ні… Залежить від того на скільки сильна людина…

Дехто швиденько шукає осколку заміну… але таку ж частинку важко знайти…

Дехто вибирає припекти рану… і тим самим ускладнити проникнення іншій людині в наше життя…

А найболючіше і найсумніше постійно турбувати, роздирати рану… Ворушити минуле…

Серйозна рана з часом може зажити, але як і місце перелому – виглядатиме здоровим, буде функціонально справним, але буде турбувати, боліти… А шрам, як згадка, залишиться на все життя…

--------
2014р.

Не хочу більше вибачатись...

Не хочу більше вибачатись… 

Не те, щоб гордий я занадто… 

Не хочу більше помилятись… 

Я роблю боляче зачасто… 

Я знаю помилки – це спосіб стати кращим… Але якою ціною!? Якби рішення не зачіпали більше нікого, окрім мене…

Є бажання втекти і пробувати вберегти близьких мені людей від «геніально правильних» і «блискучих» вчинків… Появився страх приймати рішення, появилась недовіра до представлення, що добре, а що ні… Мій компас перестав показувати напрямок, а лиш крутиться довкола… розгублений як і я… І будь-яке світло дає надію… але чи це не чергова омана…?!

Хто загубив мене, хто мене шукає – знайдіть вже поскоріше… Поки не почав я знову помилятись… Не хочу більше вибачатись…

--------

2013р.

Роздертий навпіл…

Авторський переклад пісні Sanna Nielsen “Broken in Two”

І знову будильника дзвін… нестерпне нагадування

Про ще одну безсонну… бездонно самотню ніч…

За твоїм дотиком туга

В полоні тіней безмовних я

До подушки твоєї тягнучись, холодної, мов лід,

Усвідомлюю істину…

Роздертий навпіл…

Прахом діаманти обернуться...

Іржею золото стане…

Допоки ми залишатимемся

Розірваними навпіл

«Навіки» перерветься лиш словом одним…

Якщо відмовлюсь

Коли-небудь перестати любити тебе…

Допоки ми не почнемо пробачати

Який сенс жити?

Якби ти тільки почула мене…

Нічого я так не хотів, як спробувати ще раз!

Ми розпочнемо нову главу,

Тільки цього разу без меж!

Якщо почуєш ти мене…

Я знаю ти таки зрозумієш…

Роздерті навпіл…

Прахом діаманти обернуться...

Іржею золото стане…

Допоки ми залишатимемся

Розірваними навпіл

Сонце падатиме і падатиме з небосхилу

Допоки ми не будемо разом,

Допоки будемо розбивати серця наші навпіл…

Розсуну навстіж штори я

І чекатиму… чекатиму світла нового дня!

Але воно… ніколи не явиться…

Я викрикую в порожнечу твоє ім’я

Потребую, щоб почула ти… мене…

Роздертий навпіл…

Прахом діаманти обернуться...

Іржею золото стане…

Допоки ми залишатимемся

Розірваними навпіл

«Навіки» перерветься лиш словом одним…

Якщо відмовлюсь я

Коли-небудь перестати любити тебе…

--------------

24.04.2014

Російська рулетка любові

Кохання можна порівняти з грою в російську рулетку… в барабані револьвера 5 куль… якщо повезе - ти найщасливіший в світі! Але шанси невеликі – швидше рознесеш собі мізки…

Можна мати відносини без любові, а можна мати любов без відносин... Не заставиш себе закохатись, і не зможеш по команді розлюбити...

Сподобалась тобі якась людина - і чути як заряджаються кулі... Вирішив з нею формувати відносини і оп... палець вже на курку...

А далі Lucky Shot :)

На цю тему є гарний вірш Юрія Фріговича:

Играем в любовь мы на пару…

Я ставлю на кон свою жизнь.

Поёт панихиду гитара,

А я себе: "Юрка, держись!"

Ладонь рукоятку смакует…

Спокойно, не рви, не психуй…

Последний из всех поцелуев –

От пули стальной поцелуй.

Напрягся момент ожиданья…

В динамиках бесится рок…

Ещё раз задержка дыханья,

Ещё раз нажать на курок.

Играем в любовь мы покуда

Не выступит кровь на виске.

Чуть смерти отпив из сосуда,

Берёт наши ставки крупье.

Кручу барабан осторожно…

Мой ход… попаду или нет?..

И капелька пота тревожно

Стекает в завядший букет.

Закончились игры с любовью.

Дари ей мечту, не дари…

Висок – вход пронизанный болью,

Да пороха запах внутри.

2006 р.

-------
2013р.

Навчання наче гра :)

Навчання в ліцеї було цікавою пригодою. Воно чимось нагадує комп’ютерну гру типу «проходілка». Сам подумай: 

Починається гра з тренування – ти готуєшся, розв’язуєш задачі, вчиш теорію. 

Пізніше 1-ше випробування (якщо виграєш – розпочнеш гру). Ті, в кого низенький IQ відсіюються. 

І так ми пройшли, збираються усі найкращі і розробники гри півгодини проводять інструктаж і запускають у фортецю. Розпочинається «Level 1», але його чомусь називають «8-ий клас». Там усе якесь не таке, свої назви, шрифти, закони. Карта, по якій ми бігаєм, називається «Ліцей» (досить загадково). 

Спочатку правило одне: кожен за себе, всі проти тебе. Але потім для полегшення проходження місій нас об’єднують у групи по 30 особин. У нашому взводі було 22 чоловіка для бойових дій та 8 дівчат для іншої діяльності. З нами також був подвійний агент (Ігор Михайлович), помагав нам та ворожим силам (вчителям). 

В перші ж дні видали зброю в магазині з амуніцією (бібліотека), пізніше можна було поповнювати запаси та одержувати щось нове. 

Поповнювати здоров’я треба було у відведеному місці (їдальня), але часто вороги псували їжу і тому ми старались бути обережними. 

У нас були втрати… Після закінчення кожного рівня декілька одиниць таємничо зникали (Game over), але появлялися новобранці (Start). 

Між нами і вчителями часто відбувалися жорстокі схватки (Mortal Kombat), вони в грі називалися колоквіуми, екзамени. 

Але все-таки ми вижили і пройшли гру до кінця, зараз я вже починаю нову гру – «Університет» і Тобі раджу! :)

--------

2004р.

Знайти і не розгледіти, впустити і вмерти...

Хочу, але не можу бути в стосунках... Просто сил вже недостатньо, заряд близький нулю... Мені більш ніж достатньо жіночих сліз, причиною яким я був... Раз за разом приносити біль, тим кого завжди старався від нього вберегти... І відчувати, що нічого з тим не вдієш... Відкласти винесення вироку приведе лише до його обтяження... Розуміючи це, завжди обирав - вже і зараз, швидко і різко... І як же ж тут пояснити, що ти таким чином намагався зробити краще... дати надію на краще майбутнє, ніж могло би бути... Кому хочеться кожного дня переконуватись, що тебе вже не люблять?!

Скільки раз мене таврували гучним словом "Бабнік"... Після сто першого "ну кого тепер змолодив?" покидаєш спроби пояснити, що лише шукаю ту одну... І в пошуках цих я повний невдаха... В мене не було "чергових" - кожен раз був останнім... І ще один "останній", і ще... Але завжди віддавався на всі 100, без залишку, без решти... Кожен раз вірив, що це саме ті стосунки, про які говорять "І жили вони довго і щасливо"... Був таким простим, таким щирим... Не було що читати між рядків... Любив, коли любив і не боявся слів... і не любив, коли не любив...

Найбільша моя вина хіба в тім, як сильно я хотів нестримного кохання, що в кожній іскрі бачив полум'я... Симпатії, закоханості ліпив ярлик - це вона! та сама!... Був щедрим і безпечним... Залишав частинку душі в теплих долонях, що ласкали моє обличчя... І так хвилювався, щоб донести якомога більше моїй Єдиній, імені якої ще не знав...

Минали роки, і я зневірився... всі ярлики позакінчувались... поставив хрест на коханні... Це міф! Його не існує! А хто каже, що кохає - наївний дурень, що себе сам переконує в цих почуттях... Вирішив, що пора дорослішати... Серце на другий план, будем керуватись логікою... Зустріну хорошу дівчину, відкину все в сторону і буду працювати над стосунками, над майбутнім!

Вона така чудна здалась мені... Руда, дитиняча і не така як всі... Коли пригорнулась до мене, зрозумів, що руки мої створені були її обіймати... Спільні інтереси, співпали погляди і плани - "Йдемо разом по життю?" - "Йдемо!"

Проходив час, стосунки дорослішали і ускладнювались... Мої старання не приносили результатів, не справлявся... Було важко обом... і прийшов час полегшити страждання і "дати волю"... І сценарій якби звичний... Але виявилось ні... Серце затаїло образу на свого експлуататора... Покохало, а мені не сказало... Зрозумів свої справжні почуття, лише коли щастя втікало піском крізь пальці... і як сильно не стискав кулаки... лиш крові більшало...

Який злий жарт... Прагнути і шукати, знайти і не розгледіти, впустити і вмерти...

--------
2014р.

Небагато... але я Твій!

Авторський переклад пісні “The Script – I`m yours”

Торкнулась втомлених очей моїх

І на обличчі одну за одною обвела зморшки

І старшим ставати якось навіть приємно…

Уважно слухаю твої роз’яснення

Витвір мистецтва те, як окутуєш мене думками

І я бережно розвішую їх на стінах серця!

Можливо, не найніжніший у мене дотик,

Можливо, не складу я романтичних віршів,

І, мабуть, далеко не красень,

Але я Твій!

І, можливо, я різкуватим буваю,

І недостатньо для тебе хороший, деколи думаю…

Це може здаватись небагато…

Але я Твій!

Ти зцілила мене від шрамів,

Зігріла мою душу,

Полюбила мої думки

Ти єдиний ангел в моєму житті!

В день, коли дізнався про смерть найкращого друга

Коліна прогнулись і ти побачила сльози…

Скажи, що я досі воїн в твоїх очах!

Можливо, не найніжніший у мене дотик,

Можливо, не складу я романтичних віршів,

І, можливо, далеко не красень,

Але я Твій!

І, можливо, я різкуватим буваю,

І що недостатньо для тебе хороший, деколи думаю…

Це може здаватись небагато…

Але я Твій!

Закинутий в глибокі води...

Якорем себе відчуваю в житті, 

закинутим в глибокі води...

Покинутим без шансів вороття

Посеред холоду й темноти...

Яким я був вже не побачим, 

іржа покрила повністю мене...

А колір чорний став моїм єдиним... 

Суперників у нього тут нема...

Колись з грудей так рвалось серце

Тепер лиш чутно б’ється в тишині, 

Воно стає все більше черстве

Все більш каміння нагадує мені

Надії й мрії розчаруванням обернулись...

І не озираючись минуло, що любив...

Ось тут на дні мені б лишитись і забутись…

Лише «один з...»..., Ніхто б напевно і не згадав...

--------

2013р.

Діліться - не жаднічайте :)

Читачам, привіт! :)

Радий, що мою писанину хтось читає ;)

Якби в нас було більше спілкування, я б з того дуже тішився! :) Прийміть, при можливості і бажанні, участь в робочому процесі :) А саме, можете ділитись своїми думками щодо питань піднятих в постах, або щось інше - все що захочеться :) Писати можна сюди в коментарі, або особисто мені в соц. мережах Вконакті, Facebook, на ел.адресу R.Lozynsky@gmail.com , або навіть можна анонімно на Ask.fm

А можливо Ви хочете поправити орфографію, запропонувати кращу риму, чи запропонувати свою заміну якомусь кавалку тексту - буду з цього тільки радий! :)

Я деколи роблю авторський переклад пісень на українську - може порекомендуєте гарну змістовну пісню - є великі шанси, що візьмусь за її переклад :) Можу перекласти з англійської або польської мов, можу також попробувати іспанську осилити :)

Можливо у Вас є віршики, яким на Вашу думку щось бракує - мені не погано вдається відшліфовувати і редагувати - Try Me! :))

Надихніть мене на щось нове, а може мої тексти були музою для Вас - поділіться :)

Чудового Вам дня чи вечора! :)

Про двох веселеньких хлоп'ят :)

Трішки ностальгії - запис, який залишив у випускному альбомі хорошого друга :)

---------------------------------------------------------------------------------------------

Зараз в нас такий цікавий етап – ми немов діти, яким пора покидати свою домівку і розпочинати своє самостійне життя. Ми стоїмо посередині, за нами Ліцей (не хочеться покидати свого обжитого і добрезнаного містечка), а перед нами гордо височіє Університет, який манить своєю величчю та великими можливостями. І так все-таки, тягне до пригод, до невідомих непройдених нами стежок, що ми рушаємо вперед. І це правильно – потрібно постійно змінюватися, прагнути кращого, не залишатись на місці. Що ми й увесь час, усі 4 без перепочинку роки робили – бігали за маршрутками та тролейбусами; по 3-5 кругів на норматив; за дівчатами, а деколи навіть від (і таке траплялося); на уроки і з уроків; за вчителями, коли хотіли виправити оцінку, і від вчителів, коли не хотіли зіпсувати її; бігали на пиво і за пиво. Постійно в русі та постійно в дусі, постійно в центрі подій і центрі уваги, на піці слави та з переможним кубком в руці – так, ми чемпіони – знаєш Ти і знаю я, знає вся крута братва.

Пройде час, розпустять клас – розбіжимося хто-куди і як кому би не жилося докупи все ж ми зберемося. Тоді ми келих підіймемо, згадаєм добрії часи, згадаєм все, згадаєм licej, згадаєм пору ми дитячу, моменти щастя та нудьги. Та пройде мить, а з нею сум і знову радісні будем – ми разом всі, чого ще треба для щастя повного в житті. Та хтось, мабуть, хутчіж з-за столу стане і скаже: «Ні! Ти не правий! Потрібні гроші, сила, слава!» Але то буде людина, що сиділа за столиком сусіднім, бо тут всі живемо у вільній Україні і кожен вільний думати, робити, жити та й не погодитись зі мною. Міркую я – разом ми сила і змінимо ми щось іще в житті, я не про шкарпетки – не подумай, про щось високе, грандіозне для рідної великої землі і потім хтось згадає нас, двох таких веселеньких хлоп’ят і скаже тихо: «Ви в серці жити будете вовік!»

Тримайся Брате!

З-call-a’ємся, по-see-ємся

--------

2004р.

Сльози, що ховаються за посмішками

А чи знаєте як це відчувати біль, притупити, зупинити, який не можливо…?

Бути збитим уявною машиною, переламані всі кістки, стан несумісний з життям, але ти живеш далі…

Коли готовий йти до світла, воно повинне принести таке жадане умиротворення, але тебе реанімують, не відпускають, прирікаючи на муки…

Кажуть «Живи!», «Все буде добре!», не розуміючи, що в тебе забрали те, що давало силу жити і не навчили як бути далі… Куди йти? Що робити?

Абияка думка підійде тільки, щоб зайняти голову хоч на хвилину… Всі методи випробовуєш, щоб забутись…

Стає страшно, коли настає вечір… Засинаєш і… всі думки, що старанно відганяєш вдень, стають безконтрольні… Звуки, запахи, дотики… Ніч за ніччю переживаєш знову і знову все те, що мрієш забути…

Прокидаєшся… І найгірше в цьому те, що таки прокидаєшся…

День… місяць… рік… Таки, дійсно, з часом стає легше… Вчишся знову жити...

Але таке почуття, що почав бачити «привидів»… Те, на що раніше не звертав уваги…

Раніше бачив усе яскравим – тепер помічаєш темні, сірі нотки…

Дивлячись на людей колись звертав увагу лише на позитивні емоції, а тепер помічаєш сльози, що ховаються за посмішками…

Вони завжди там були… Але вибирав цього не бачити…

Зате тепер став тонше відчувати людей, появились співчуття, розуміння, мудрість…

Ціна велика… Не знаю чи комусь би побажав…

Але вдячний долі за урок!

Це той удар, той стрес, який вмить змушує змінити зорю-проводиря по життєвому шляху і стати новою людиною!

Надіюсь кращою!

--------

2014р.

Життям стесаний? А може заточений!?

Трішки про себе :)

Стараюсь бути хорошим, але дехто мене вважає поганим…

В одному місці життям стесаний, а десь і заточений…

Вмію веселитись, але частіше ностальгую…

Цинічний реаліст, який живе фантазіями…

Завжди знайдеться хороша порада, а в самого шлях помилками всіяний…

Але головне, що приходить новий день і я стаю кращим, ніж вчора, та гіршим, ніж завтра!

------------------------------------------------------------------------------------------

А ще я колись бавився в "композитора" під ніком DJ Mystic... :) Нижче посилання де можна послухати мої творіння :)

2003-2004 рр. (10-11 клас)

https://soundcloud.com/lozynsky-roman/sets/dj-mystic

А ось з цим недавно бавився :)

http://www.incredibox.com/53B075B07B97A-V3

А ось так виглядає мій логотип :)

Дівчинка Галинка :)

Моя Галинка народилась

В серпневий теплий день

І крик дитячий дав нам знати

Ангелик тут, Ангелик з нами!

Росла Галинка стрімко-різко, на спині лежала лише трішки, пізніше на животик, а там вже четвереньки під столом :)

Піднялась і пішла. Не довго походивши, побігла уперед, вступила на трамплін і в шоці всі… потрійний поворот, тулуб, медалі, грамоти взяла і в лави майстрів спорту загриміла:)

В повітрі повертатись вже нема проблем, а на паркеті теж цікаво. Цікаві ритми, нові назви. Махати ножками у джайві, баунсувати в самбі, під вальсу музику кружляти в залі, приг-скок і ча-ча-ча. Звання кандидата у кишеню вже нема куди запхати – медалей купа й дипломів гори все місце жадно собі позабирали :)

Багато вміє вже Галинка – пора навчати трохи й інших – весільні танці, східні belly-денси, мовчу про бальні – і так все ясно :)

Усе наперед знати і іншим команди роздавати – це файно, але дівчатко захотіло в мужні руки віддати ситуацією управління. Прийшли на допомогу сальса танці. І тренер троха симпатичний – повезло :)

Кохання, танці і знов кохання за півроку до вівтаря Галю завели. А далі щастя, вдача й процвітання! І нема на то ради! :)

--------
2012р.

І ти її відпускаєш...

Деколи появляється бажання перекласти хорошу пісню із гарним текстом на рідну мову :)
І ось результат :)

Переклад авторський - не дослівний :)

Лише в глибокій темряві потрібне світло…

А сум по сонцю лише, коли в долоню пада сніг…

І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…

Усвідомлюєш, що було добре лише, коли тобі насправді зле…

Дорога ненависна лиш тоді, коли по дому ти сумуєш…

І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…

І ти її відпускаєш…

Сидиш втупившись у дно своєї склянки,

Надіючись, що мрії даш життя без терміну дії, без обмежень…

Мрія реальністю стає неспішно… та вмить счезає без сліду…

І лиш закриєш очі - являється тобі вона…

Можливо прийде день, а з ним і розуміння

Чому від дотику твого руйнуються мости…

Лише в глибокій темряві потрібне світло…

А сум по сонцю лише, коли в долоню пада сніг…

І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…

Вдивляєшся у пустоту на темній стелі

Все те ж старе знайоме відчуття в твоєму серці…

Любов народжується так повільно…

І помирає часто в юності своїй…

Снів твоїх вона завжди головна героїня…

Але її не торкнутись… і сон вічним не зробити…

Тому, що покохав занадто… і пірнув заглибоко…

Усвідомлюєш, що було добре лише, коли тобі насправді зле…

Дорога ненависна лиш тоді, коли по дому ти сумуєш…

І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…

І ти її відпускаєш…
І ти її відпускаєш…
І ти її відпускаєш…

Люди бавляться в богів…

Люди вибирають, за звичай, легкий шлях – не звертати увагу, не задавати запитань, бути в стороні…

Заходиш в магазин, підходиш до вітрини, вибираєш кавалок м’яса, який більше до душі і пішов на касу… Поведінка така ж, з м’ясом, як і з печивом, картоплею чи іншими продуктами – тобто, якісь хороші люди зібрали урожай, зліпили щось із цього і принесли в магазин, щоб ми могли придбати… І усе… більше жодних запитань… Пішов додому, приготував і поїв смачно… Але ж не все так просто… Для отримання макаронів чи соку ніхто не вмирав неприродним чином… Те «м’яско» ще вчора могло і не догадуватись, що цього разу не «пряник» отримає на вечерю, а «батіг»… Попробуйте наступного разу, замовляючи в кафе відбивну чи будучи на м’ясному ринку, уявити як виглядала та тваринка, коли була ще жива… Це була корівка з коричневими плямками чи з чорними… можливо одне вушко було білим, а інше темним… любила вона поспати в тіньку чи побігати на перегонку з вітром… Хоча б подякуйте мовчки тому звірятку, що воно віддало своє життя, щоб ви змогли насититись… Не думаю, що Ви змогли б на таку піти жертву, як воно…

Люди бавляться в богів… Вважають, що все належить їм… «Якщо я можу взяти, то візьму – це моє!» Забирають телятко в мами, садять в клітку, а коли їм захочеться - вбивають телятко… Одне діло не дати пропасти – стару тварину чи травмовану позбавити мук і використати все, що вдасться… Але зовсім інше перервати віку по власному бажанню – це ВБИВСТВО! Саме так і не треба згладжувати, давати інші назви, казати, що це тупі створіння – ми ВБИВАЄМО живих створінь… Стає зовсім не складно людині, що вбила тварину, вбити ще й людину… Межа добра і зла стирається, стає не чіткою…

І тут, звичайно, прозвучить:

«Але ж нам потрібно щось їсти!» - овочів, фруктів і рослин цілком вистачає людині для повноцінного життя! А щодо м’яса, можна щось придумати, якщо захочеться – можна вирощувати м'ясо в лабораторіях – це вже в наш час не є фантастикою…

«А як же ж наші бабці і дідусі - вони їли м’ясо» - раніше були великі проблеми з харчами, з добуванням і транспортуванням… Люди часто голодували і це зрозуміло, що вони їли все, що могли… Але ж зараз вже таких проблем нема…

«Без м’яса людина захворіє і помре!» - якби це було б так, то за 2 мільйони років існування людей на Землі, ми б стали хижаками, а наші організми були б пристосовані до полювання, роздирання тіл і перетравлення сирого м’яса… Що не є так… ми не є м’ясоїдними, і не є травоїдними – ми поїдачі плодів (плодоїдні) – цьому відповідають наші щелепа, зуби, система травлення і т.д.

«Ми за куркою доглядаєм – маєм право її з’їсти» - коли будь-які створіння берем під свою опіку – ми якби усиновлюємо їх і несемо за них відповідальність… Ми ж чомусь не з’їдаємо своїх домашніх улюбленців чи дітей…

Десь не точно написав, а десь може і помилився – вибачайте! Але, надіюсь, свою думку, свою позицію по цих питаннях доніс…

--------------

2014-10-09

Огризки віршиків :)

Відкрию світ незнаний досі, 

І в такт зарухаються нозі.

Почувши лиш акордів пару,

Задаш пекельного паркету жару!

========================

Casino – батько, Salsa – мати,

Життя вдихнули в мої груди,

І дали те, що не забути...

========================

В обіймах Ти моїх навіки

Не бійся – закривай повіки

Сон стерегтиму Твій я надійно

Нехай кохана спить спокійно

========================

Тепло розтікається тілом, 

Навіть у холодну годину!

Слоно-мурашки галопом

здають нормативи по бігу 

Фільм довжиною в життя

Порівнюю життя з кінострічкою – добавляйте свої думки – цікаво буде почитати :)

-> На початку та в кінці його чорний екран …

-> Спочатку «попадаєш» в руки своїх агентів-менеджерів (батьків). Вони відіграють важливу роль в успішній постановці фільму. Їхні поради, підтримка та «правильні» зв’язки у суспільстві можуть покращити або погіршити робочий процес.

-> Головні ролі у фільмі лише дві – одна, звичайно, що твоя! А вот на другу роль можна правильну людину знайти швидко, а можна і до «дедлайна» не встигнути – кожен має своє бачення, свої ідеали…

-> З акторами другого плану трохи легше. Проводиш кастинг і підбираєш – не всі підходять, не всі справляються, комусь твої умови не підходять – акторський склад постійно зазнає змін

-> Від того, яка ти людина, залежить чи матимеш великий дружній колектив чи будеш все робити саменький...

-> Спецефекти, грим, костюми і т.д. напряму залежать від фінансування – спонсори, підробітки на стороні і т.д.

-> Жанр кожен обирає собі сам - комедія, трагедія, жахи... - може мінятись походу… :)

-> Процес явно не простий, бо нам приходиться поєднувати в собі актора, сценариста, продюсера, режисера і т.д.

-> Від того як ми постараємось - фільм буде корисним і приємним для перегляду, або ні... Стане шедевром кіномистецтва чи буде покриватись пилом на полиці... І найголовніше чи нам самим він сподобається... Чи зможемо нашою працею гордитись?

--------

2014р.

-----------------------------------------

Юля Дяків добавила:

«Кожен актор грає різні ролі в різних фільмах - в чиємусь головну, в чиємусь другопланову, а в чиємусь з'являється лиш як учасник масовки. Для когось участь у "твоєму" кіно - вершина, для когось лишень підмостки великих злетів, а хтось так і не вийде із сірої маси третьопланових людей. Але кожен актор важливий, бо без нього фільм не відбувся б таким, яким він є»

Поруч… але такий далекий…

Так важко, коли змушуєш себе постійно тримати в рамках… не можна подивитись, лишній раз підійти…

Коли торкаєшся до тіла… бажання, щоб час забув про свої справи і завмер разом з тобою…

Ще хоча б мить відчувати тепло руки… більшого й не треба… за це готовий все віддати…

А сказати «люблю»… О, Боже, сказати «люблю»… скільки раз ці слова ковтав в останній момент, коли вони були готові летіти…

Йти… та ні – ЛЕТІТИ на зустріч! І знати, що вона принесе ще більше болі і розчарування… але всерівно йти…

Бути поруч… і бути таким далеким… 

Байдужість до навколишнього викликана неможливістю досягнення найзаповітнішої мрії - бути разом з нею…

Все життя чекати і шукати справжнє сильне почуття, часом навіть не вірити в його існування… щоб потім згорати і вмирати від того, що втратив можливість бути з людиною, що навчила кохати…

Лікарство від постійного болю таке просте і таке недосяжне…

Змінився! Дивишся на світ по-новому! Готовий! Знаєш як себе повести, як вирішити старі проблеми! Потрібен лише ще один шанс!…

Але тобі його вже не дадуть…

--------

2013р.

Сальсо-залежний :)

Сальса...

Наркотиком стала для мене,

З нею я змінююсь кожного дня,

Кожну хвилину шепоче до мене,

І наповняє моє життя!

Хочу я...

В танці кружлять без упину,

І відчувати ритми сердець,

Що зливаючись воєдине,

Поринають у вирій чудес.

Один лиш звук... і...

Розум в полоні черги з ударів

Ти все танцюєш, серце палає.

Вени горять, хвилини стікають,

А щастю твоєму ні межі, ні краю...

Відчуй ти....

Подих мій рваний на своєму плечі...

Долоні сплелися і стали одною

Крім нас на танцполі нема ні душі

Лиш музика в залі із нами з тобою...

Сальса...

Наркотиком стала для мене,

Світом, в якому мрію й живу.

Я сальсо-залежний, те саме й про тебе 

Я зараз усім-усім розкажу :)

--------
2012р.

Я! керую Своїм життям…

Страшно бісить, коли відчуваю, що оточення очікує від мене конкретної реакції і вважає, що я так вчиню ЛИШЕ! тому, що «Немає іншого виходу», «Так треба» або «Так всі роблять»…

Таке відчуття, що мені диктують правила гри і відбирають свободу вибору… Мої вчинки втрачають індивідуальність, а Мої рішення (які насправді результат Моїх же ж роздумів) стають просто командами інших, які я чемно виконав… І тоді появляється нестримне бажання зробити все навпаки, показати, що Я керую Своїм життям… Навпаки - не означає добре... Потрібно мати силу волі і відчуття справедливості, щоб стримати себе в потрібний момент і вчинити правильно! Без емоцій, забувши хто що тобі зробив і до чого спонукав, вчинити правильно!

Дуже хочеться не загубитись в цьому великому світі… Складно йти непротоптаними стежками, приймати рішення, які інші можуть не зрозуміти... Життєвий шлях складається з послідовності спроб і помилок, але допоки це Мої спроби, Мої помилки і Мій шлях - Я живий, Я особистість!

Потрібно вірити в себе, все в наших руках! І від маленької крапельки розходяться хвилі в морі! :)

Автобус та легенький бриз :)

Дуже тішусь, що те, на що надіявся, стартуючи даний блог, здійснюється - людей опубліковане наштовхує на нові думки, дискусії і творіння! :)

Ось наприклад, у відповідь на мій малесенький віршик:

І знов маршрутка, пишу вірші...

Людей багато, кожен інший...

Зібрали нас робота й справи

Несуть усіх звідси подалі.

Друг вислав свій :)

І знов маршрутка, пишу вірші...

Людей багато, кожен інший...

Зібрали нас робота й справи

Несуть усіх звідси подалі.

Усі по-своєму прекрасні,

Веселі, щирі і сучасні,

Лиш пустота в їх головах,

Печаль я бачу в них в очах,

Бо всі ми мертві вже за мить,

Бо з мосту маршруточка летить,

Був пяний й сонний наш водій,

Ніхто не передбачив цих подій,

Що ямисьок повно прямо серед мосту,

Водій же хвацько ввімкув "шосту",

і вистріл колеса позаду,

нам виставив таку засаду,

що бусік наш понесло вбік,

ніхто і знеї вже б не втік,

тепер ми всі летимо вниз,

з розбитого вікна легенький бриз,

Внизу лиш прірва і каміння,

Ос тобі людське везіння

Чудовий, правда?! Чорний гумор непершений! :)

В свою чергу, я трошки підправив і спільними зусиллями отримали ось такий варіант:

І знов маршрутка, пишу вірші...

Людей багато, кожен інший...

Зібрали нас робота й справи

Несуть усіх звідси подалі.

Усі були по-своєму прекрасні,

Веселі, щирі та сучасні,

Лиш пусто в їхніх головах,

Печаль тепер у них в очах...

Бо всі ми мертві вже за мить,

Із мосту бусік стрімко наш летить,

Був пяний й сонний наш водій,

Не передбачав ніхто таких подій...

Ямисьок повно серед мосту,

Водій же ж хвацько увімкув си "шосту",

і вистріл колеса позаду,

нам виставив таку засаду...

Автобус наш понесло вбік,

ніхто із неї вже б не втік,

Тепер упоперек дорожніх смуг...

Встрічай гостей Південний Буг!

Тепер ми дружньо летимо униз,

З віконечка нам дме легенький бриз...

Внизу лиш прірва та каміння,

І як тобі таке людське везіння?!

Суперово, правда?! :)

Як бачите - не стидайтесь - творіть, пишіть, висловлюйте свої думки - разом ми сила! :)