Знайти і не розгледіти, впустити і вмерти...

Хочу, але не можу бути в стосунках... Просто сил вже недостатньо, заряд близький нулю... Мені більш ніж достатньо жіночих сліз, причиною яким я був... Раз за разом приносити біль, тим кого завжди старався від нього вберегти... І відчувати, що нічого з тим не вдієш... Відкласти винесення вироку приведе лише до його обтяження... Розуміючи це, завжди обирав - вже і зараз, швидко і різко... І як же ж тут пояснити, що ти таким чином намагався зробити краще... дати надію на краще майбутнє, ніж могло би бути... Кому хочеться кожного дня переконуватись, що тебе вже не люблять?!

Скільки раз мене таврували гучним словом "Бабнік"... Після сто першого "ну кого тепер змолодив?" покидаєш спроби пояснити, що лише шукаю ту одну... І в пошуках цих я повний невдаха... В мене не було "чергових" - кожен раз був останнім... І ще один "останній", і ще... Але завжди віддавався на всі 100, без залишку, без решти... Кожен раз вірив, що це саме ті стосунки, про які говорять "І жили вони довго і щасливо"... Був таким простим, таким щирим... Не було що читати між рядків... Любив, коли любив і не боявся слів... і не любив, коли не любив...

Найбільша моя вина хіба в тім, як сильно я хотів нестримного кохання, що в кожній іскрі бачив полум'я... Симпатії, закоханості ліпив ярлик - це вона! та сама!... Був щедрим і безпечним... Залишав частинку душі в теплих долонях, що ласкали моє обличчя... І так хвилювався, щоб донести якомога більше моїй Єдиній, імені якої ще не знав...

Минали роки, і я зневірився... всі ярлики позакінчувались... поставив хрест на коханні... Це міф! Його не існує! А хто каже, що кохає - наївний дурень, що себе сам переконує в цих почуттях... Вирішив, що пора дорослішати... Серце на другий план, будем керуватись логікою... Зустріну хорошу дівчину, відкину все в сторону і буду працювати над стосунками, над майбутнім!

Вона така чудна здалась мені... Руда, дитиняча і не така як всі... Коли пригорнулась до мене, зрозумів, що руки мої створені були її обіймати... Спільні інтереси, співпали погляди і плани - "Йдемо разом по життю?" - "Йдемо!"

Проходив час, стосунки дорослішали і ускладнювались... Мої старання не приносили результатів, не справлявся... Було важко обом... і прийшов час полегшити страждання і "дати волю"... І сценарій якби звичний... Але виявилось ні... Серце затаїло образу на свого експлуататора... Покохало, а мені не сказало... Зрозумів свої справжні почуття, лише коли щастя втікало піском крізь пальці... і як сильно не стискав кулаки... лиш крові більшало...

Який злий жарт... Прагнути і шукати, знайти і не розгледіти, впустити і вмерти...

--------
2014р.