І ось результат :)
Лише в глибокій темряві потрібне світло…
А сум по сонцю лише, коли в долоню пада сніг…
І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…
Усвідомлюєш, що було добре лише, коли тобі насправді зле…
Дорога ненависна лиш тоді, коли по дому ти сумуєш…
І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…
І ти її відпускаєш…
Сидиш втупившись у дно своєї склянки,
Надіючись, що мрії даш життя без терміну дії, без обмежень…
Мрія реальністю стає неспішно… та вмить счезає без сліду…
І лиш закриєш очі - являється тобі вона…
Можливо прийде день, а з ним і розуміння
Чому від дотику твого руйнуються мости…
Лише в глибокій темряві потрібне світло…
А сум по сонцю лише, коли в долоню пада сніг…
І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…
Вдивляєшся у пустоту на темній стелі
Все те ж старе знайоме відчуття в твоєму серці…
Любов народжується так повільно…
І помирає часто в юності своїй…
Снів твоїх вона завжди головна героїня…
Але її не торкнутись… і сон вічним не зробити…
Тому, що покохав занадто… і пірнув заглибоко…
Усвідомлюєш, що було добре лише, коли тобі насправді зле…
Дорога ненависна лиш тоді, коли по дому ти сумуєш…
І лиш тоді ти розумієш, що кохаєш, коли її нарешті відпускаєш…
І ти її відпускаєш…І ти її відпускаєш…
І ти її відпускаєш…
No comments:
Post a Comment