А чи знаєте як це відчувати біль, притупити, зупинити, який не можливо…?
Бути збитим уявною машиною, переламані всі кістки, стан несумісний з життям, але ти живеш далі…
Коли готовий йти до світла, воно повинне принести таке жадане умиротворення, але тебе реанімують, не відпускають, прирікаючи на муки…
Кажуть «Живи!», «Все буде добре!», не розуміючи, що в тебе забрали те, що давало силу жити і не навчили як бути далі… Куди йти? Що робити?
Абияка думка підійде тільки, щоб зайняти голову хоч на хвилину… Всі методи випробовуєш, щоб забутись…
Стає страшно, коли настає вечір… Засинаєш і… всі думки, що старанно відганяєш вдень, стають безконтрольні… Звуки, запахи, дотики… Ніч за ніччю переживаєш знову і знову все те, що мрієш забути…
Прокидаєшся… І найгірше в цьому те, що таки прокидаєшся…
День… місяць… рік… Таки, дійсно, з часом стає легше… Вчишся знову жити...
Але таке почуття, що почав бачити «привидів»… Те, на що раніше не звертав уваги…
Раніше бачив усе яскравим – тепер помічаєш темні, сірі нотки…
Дивлячись на людей колись звертав увагу лише на позитивні емоції, а тепер помічаєш сльози, що ховаються за посмішками…
Вони завжди там були… Але вибирав цього не бачити…
Зате тепер став тонше відчувати людей, появились співчуття, розуміння, мудрість…
Ціна велика… Не знаю чи комусь би побажав…
Але вдячний долі за урок!
Це той удар, той стрес, який вмить змушує змінити зорю-проводиря по життєвому шляху і стати новою людиною!
Надіюсь кращою!
--------
2014р.
No comments:
Post a Comment