Коли розставання тихо розвернулось і пішло... залишився мені лиш оберемок смутку та сумнівів... стільки аргументів, доказів... що правда, а що брехня... А так наче щиро було все... Впадаєш в спогадів обійми... Та як же ж так?!... Невже усе притворством було, грою?! Сказав би ні! Але чому ж тоді за руку не взяли, простягнуту з колін?... Хіба оте "велике вічне" почуття, що часом обпікає, ось так згасає вмить?!... невже образи каменем одним розбити можна?!... Якшо ламке таке, то гріш ціна... Полиш! Жалю не варте! Не варте... так... але... важкість на душі така... що годі піднятись і випрямити спину... Відкрив нарешті очі... і... нічого не побачив... в момент чужим став світу... і, мабуть, пішов би... але... вирішив зберегти спокій тих, в чиєму домі, чиєму серці мене ще рідним називають... і я щиро дякую за це!
---------
2014р.
No comments:
Post a Comment